Фініш для “Лелеки-100”. Чому безпілотник у військах з 2015 р., а прийнятий на озброєння тільки зараз

З досвіду останніх локальних війн, а особливо другої карабаської, дуже важливим елементом обороноздатності країни є наявність безпілотного компонента — як в складі повітряних сил, так і сухопутних. І за останні кілька років Україна зробила великий крок вперед в цьому напрямку.

Якщо на початку війни на Донбасі у нас були вкрай застарілі (і фізично, і морально) радянські Ту-143 «Рейс», то зараз вибір набагато ширше. Так, 13 травня стало відомо, що ВСУ взяли на озброєння БПАК «Лелека-100», який створений вітчизняною компанією DeViRo. Причому в військах цей апарат як мінімум з 2015 р., а на час особливого періоду армія взяла його на озброєння ще в 2016 р. Просто весь цей час тривали неспішні державні випробування.

Чому так довго? Так просто основну базу для державних випробувань Україна успадкувала від Радянського Союзу і благополучно без будь-яких змін користується нею й досі. Якщо в методичкці записані випробування в умовах Крайньої Півночі, так і від наших виробників вимагають відповідності цьому стандарту. А з безпілотниками все ще гірше — готових методичок немає (дронів в СРСР не було), тому доводиться придумувати критерії та документи на ходу. Тому п’ять років компанія DeViRo не могла потрапити в Державне оборонне замовлення, зокрема, розраховувати на закупівлю запасних частин — увесь цей час вона робила ремонт апаратів за свій рахунок.

Отже, сьогодні офіційно на озброєнні ЗСУ стоять всього два безпілотних авіаційних комплекси: А1-СМ «Фурія» та «Лелека-100». Крім того, допущені до експлуатації ACS-3 Raybird 3 (з 2016 р.), ASU-1 «Валькірія», Hawk, «UA-БЕТА» (з 2017 р.) і Observer-S (з 2018 р.).

Що звертає на себе увагу — це все виключно розвідувальні апарати легкого типу, які включені до складу розвідувально-ударних комплексів різного рівня. І серед них немає жодного ударного, всі розробки, що є на сьогодні, знаходяться на рівні дослідних зразків. Виняток становить хіба що знаменитий турецький «Байрактар», а й тут складно говорити про чисто ударний варіант, швидше за це, розвідувальний апарат середнього радіусу дії з обмеженими можливостями по ураженню цілей.

З перспективних зразків ударних дронів слід звернути увагу, наприклад, на ST-35 «Грім» від приватного підприємства «Атлон-Авіа». За словами виробника, такий апарат може вражати цілі на закритих позиціях. При максимальній тривалості польоту в 60 хв. і злітній вазі 10 кг, вага бойової частини складає 3,5 кг. Поки про початок державних випробувань мова не йде, фірма готує необхідні документи.

На жаль, давно нічого не чути про альтернативний проєкт — RAM UAV від компанії «Оборонні та радіоелектронні технології».

Крім відставання в ударних безпілотників (в Польщі прийнято на озброєння дрон Warmate, від якого відмовилися наші військові), є ще один важливий момент — у нас немає стратегічного безпілотника, який міг би забезпечити актуальну розвідувальну інформацію з прикордонних територій Росії, Білорусі та окупованого Криму.

Поки цей недолік допомагають компенсувати союзники, перш за все США, які регулярно здійснюють польоти в потрібних нам районах своїми безпілотниками Northrop Grumman RQ-4 Global Hawk. Але не можна розраховувати, що так буде завжди, — треба думати на перспективу.

Тут можна вести розмову лише про закупівлю за кордоном вже готових комплексів, так як наша військова промисловість такого рівня забезпечити не може. Злітна вага пропонованих нашими виробниками апаратів знаходиться в межах середнього і нижче середнього — від 250 до 1300 кг. Для порівняння: аналогічний показник Global Hawk становить 6781 кг.

Оновленням у цьому напрямку активно займаються в Росії: прийнято принципове рішення про заміну літаків-розвідників Су-24МР (які, до речі, і у нас є основними тактичними розвідниками і в такій якості застосовувалися в ході війни на Донбасі в 2014 р.) на безпілотні апарати «Оріон» (прийнятий на озброєння) і перспективний «Альтіус». У той же час у нас поки планується залишати Су-24МР на озброєнні як мінімум до 2035 р. При цьому навіть планів модернізації розвідувального обладнання ще радянського виробництва поки немає.