Самоврядування громад в Європі це основа основ

Тепер як ніколи ми мусимо змагатися за спільноту в нації і за братерство в народі. Але, йдучі за тими гаслами, ми повинні дбати, щоб вони були не лише «міддю бряцаючою», а й найглибшою правдою, для якої варто жити і вмирати.

Олена Теліга

Aleksej Gusak: Степан Воляр: Самоврядування громад в Європі це основа основ

Академік Степан ВОЛЯР

ДОКТРИНА ЄВРОПЕЇЗАЦІЇ

УКРАЇНСЬКОГО МІСЦЕВОГО

САМОВРЯДУВАННЯ

Самоврядування громад до сьогодні в Європі основа основ: “Без саме територіальних громад там не ухвалюють жодного рішення на регіональному чи державному рівнях”.

Джерело газета “Столична Неділька” випуск №7/02 – 15 лютого 2021 року

І тому, здійснюючи без профанацій децентралізацію управління Україною, належить прийняти до уваги, що цей сучасний досконалий стан місцевого самоврядування європейцями досягнуто тривалим історичним розвитком.

Адже відомо всім, що спочатку там придумали Магдебурзьке право, бо його вперше отримало від архієпископа німецьке місто Магдебург ще в 1188 році, яким до тепер міста визначають рівень свого історичного минулого. Київ набув Магдебурзьке право лише в кінці XV ст., тобто через триста років. Ось така уповільнена наша європеїзація.

Далі в цій царині відбувались метаморфози і в 1961 році була укладена Європейська хартія соціально-економічних прав. Ця міжнародна конвенція Ради Європи мала на меті захищати соціально-економічні права громадян держав, які її підписали. В 1988 році тут створено Європейську хартію самоврядування, яку ратифікувала і Верховна Рада України.

Тепер, перебуваючи в умовах глобалізації, тобто неможливости і далі тримати суспільство в ізоляції, за “залізною завісою”, нащадки більшовицької провладної номенклатури змушені робити вигляд, що ведуть суспільство до цивілізації і при цьому нав’язують суспільству фальшиві ерзацдемократизацію, ерзацдецентралізацію у вигляді актів: про імпічмент президента, який неможливо застосувати; законів про вибори, які дають можливість ошукувати виборців; децентралізації влади в спосіб добровільного об’єднання громад, а фактично їх колективізацію.

Сьогодні, намагаючись покінчити з потворними рудиментами радянського минулого та ввійти до спільноти європейської цивілізації, нам належить низько схилити голову на знак вдячности синові українського народу Михайлові Сироті і його сподвижникам, які змогли в той час, здолавши антинародні сили у Верховній Раді України, закріпити в Конституції України основні законодавчі норми, що дозволяють ініціативним громадам окремих територіальних одиниць, окремих поселень набути згідно Європейської хартії самоврядування статусу “Юридичної особи публічного права”.

Кожен, хто сприйме об’єктивно статті 140-143 Конституції України та похідну від них статтю 327 Цивільного кодексу України, впевниться, що конституційні норми передбачені статтями 5-8 Конституції України не є абстрактними гаслами, а мають об’єктивний механізм їх реалізації. Як передбачає стаття 140 Конституції України “Місцеве самоврядування є правом територіальної громади…”.

Отже, на сучасному етапі нашої європеїзації, кожному з нас належить виявити ініціативу, об’єднавшись з своїми односельцями, оформити юридично свою громаду, з тим, щоб вона набула статусу юридичної особи публічного права. А далі справа наших рук. Бог дав нам розум і свої заповіді любити ближнього, пам’ятаючи, що від Бога залежать наші і життя, і сама смерть. Мусимо усвідомлено враховувати, що потворні рудименти нашого радянського минулого ще панують в головах і душах наших олігархічних владних посадовців і, замість того, щоб сприяти всім теперішнім територіальним одиницям набути згідно Європейської хартії місцевого самоврядування статус юридичної особи публічного права, а далі засобом місцевих плебісцитів проводити політику добровільного об’єднання ресурсів юридично самостійних громад за критерієм синергетичного результату, вони придумують нам якусь ерзацєвропеїзацію у вигляді так званої “децентралізації”.

Досить нагадати, що проти Ріми Білоцерківської, яка в місті Сєвєродонецьку повела активну діяльність спрямовану на набуття громадою свого міста статусу юридичної особи, тамтешня влада сфабрикувала навіть кримінальну справу. Правда, ця справа владним чиновникам бажаного результату не дала. Навпаки, проти їх волі процес набуття окремими територіальними одиницями статусу юридичної особи поширюється різними теренами України, буквально, як твердив Степан Бандера, що “Ніщо не спинить ідею, час якої настав” [8].

Aleksej Gusak: Степан Воляр: Самоврядування громад в Європі це основа основм. Івано- Франківськ Україна

І в Україні, нарешті, цей час настав, але клептократичні, корумповані олігархами посадовці створили ерзацдецентралізацію, що спонукало автора до опублікування в газеті “Галичина” відповідно критичного матеріалу під назвою “Децентралізація методом… колективізації”, основні положення якої належить подати бодай лапідарно[2].

Всі хто пам’ятає, як тут в 40-х роках проводилась колективізація, той відразу побачить подібність до неї проведення сучасної децентралізації.

Тоді було так. Радянська влада радила селянам добровільно вступити в колгосп. А тому, хто не схоче, то йому все одне доведеться вступити в колгосп, бо він не зможе вести приватне господарство, коли все навколо буде колгоспне.

Треба бути справедливим і відзначити, що за совітської влади були й гарні, корисні спроби децентралізувати владні, навіть майнові повноваження у вигляді ліквідації державного управління галузями і запровадження місцевого управління територіями під назвою Раднаргоспи.

Однак в Кремлі дуже скоро забанували за втраченими “ричагамі управлєнія” і вже в 1965 році раднаргоспи ліквідували, відновили управління галузями з центра.

Теперішня наша влада, вже після вигнання банди тупаків Януковича, хоч теж олігархічна, але, врахувавши цей історичний досвід, хитро-мудро загорнувши в папірчики децентралізації, намагається скритно протягти, легалізувати узурпацію владних повноважень.

Тепер про цю децентралізацію стало ясно з опублікованого 30 квітня 2016 в газеті “Галичина” матеріалу “Батогом чи пряником?” Як видно метод той самий, колгоспний — “як не пряником, то батогом”, але влада, хоч ніби вже не совітська, та все одне запровадить нас до придуманого ними “раю самоврядування”.

Правда, рішення приймала вже не совітська Верховна Рада УеРеСеРа і назвала цю децентралізацію влади Законом “Про добровільне об’єднання територіальних громад”.

Однак привладна верхівка намагається форсувати процес об’єднання, щоб до виборів його завершити. Тому місцеві чиновники — кар’єристи тиснуть на людей, як і колись, в спосіб залякування.

Зокрема, в згаданій статті Остап Дзеса, заступник голови Івано- Франківської обласної ради заявив: “… принцип добровільності — це той підводний камінь, який може нас вивести не туди, куди ми хочемо”.

Ось, люди, бачите, як добре, що цей обласний пан не дійшов до Верховної Ради, бо навіть тут, в Івано-Франківську принцип добровільности він вважає підводним каменем, який йому перешкоджає вивести нас туди куди він хоче.

А якась активістка Галабала, що подає себе як член партії “Воля”, в цій же публікації, видає ось які “перли”: “Ми не врахували тієї загрози, що поки що це об’єднання є добровільним…”. А далі ця вольовичка вже прямо погрожує нам: “Але в певний момент уряд може зробити це об’єднання примусовим. Тому ми не можемо не подати перспективний план, адже тоді може бути біда”.

А в мене питання. А що ти, дівчинко, знаєш про біду? Бо тоді біда була справжньою, коли з господарства мого батька москалі забрали до колгоспу і коня, і воза, і плуга, і що найгірше забрали наше поле. Отже, якщо мій тато і ми з ним пережили оту біду, то теперішню, якою ти нас лякаєш, я теж переживу разом зі своїми дітьми і онуками.

Але перевершив усіх кар’єристів якийсь Юрій Ганущак, коли в газеті “Галичина” (число, 18 квітня 2015 року) написав: “… парламент прийняв рішення, бо адмінустрій — це все-таки прерогатива держави. Адже сама держава визначає, кому дати владу”.

Ну, на таке відразу приходить гарний російський афоризм “Умєрєть — не встать”. Бо напевне, що цей неборак має якісь дипломи, і, напевне, що сам знає, але, вислужуючись та зневажаючи людей, він має смілість викладати в газету таку, як не дурню, то ахінею, бо ми маємо в руках Конституцію, в якій твердо законстатовано, що джерелом влади є народ і, що таке право належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.

Цим Ганущак мені нагадав, як колись Тараса Шевченка, як члена Кирило- Мефодіївського братства, допитував сам граф Орлов. Оскільки Шевченко мотивував свої міркування, посилаючись, то на Арістотеля, то на Софокла тощо, то граф сміливо нахабно йому заявив: “Шєвчєнка, тє мєста, гдє мнє нє хватаєт ума, я заполняю любовью к государю і Отєчєству”.

І що тут вдієш — кожен будує свою “цвєтущую жізнь” як уміє. І Ганущак теж. Про таких ще Джавахарлал Неру казав: «Найбільшим антагоністом народу є інтелігенція вихована окупантом».

Однак, на етапі нашого державотворення належить враховувати наступні особливості стану українського суспільства…

Утримуючи Україну в колоніальному стані окупаційні влади намагалися в різний спосіб нас або асимілювати, або розчиняти нашу націю своїми колонізаторами: Польща – своїми посадниками, Росія – тисячами своїх кадрів. Якщо знаний Іван Піддубний власноруч у своєму паспорті закреслив слово «рускій» і написав «українець», то теж знаний В. Щербицький як став на посаду після Шелеста, то далі став писатися «рускій».

А внаслідок виморених голодомором 1933-го року українців, в Україну було завезено:

— з Горьковської області в Одеську було переселено 2120 селянських господарств, а це 11363 особи;

— з Івановської області в Донецьку було переселено 3527 господарств, а це 18905 осіб;

— з Центрально-Чорноземної області було переселено в Харківську область 3800 господарств, а це 20368 осіб;

— зі Смоленської області було переселено в Дніпропетровську область 6679 господарств, а це 35800 осіб.

Всього в Україну з Російської РСФСР тільки в 1933 році було відправлено 329 ешелонів, в яких перевезено 21 856 господарств колгоспників з усім майном, а це 117149 колгоспників росіян.

Ці переселенці, їхні нащадки тепер є громадянами України, але замість того, щоб спільно з нами жити за спільними законами, вони на злий намір Кремля, тобто Путіна і його оточення, розглядаються ними як політичний матеріал для створення “руського міра” та Новоросії, що є значною перепоною нашого сучасного державотворення, бо політичні русифікатори і України, і решти території колишнього Союзу, намагаються використовувати цих людей в своїх русифікаторських цілях. І на цьому етапі нашій теорії суто українського націоналізму належить залишатися в нашій вдячній пам’яті про тих українських націоналістів ( Василь Макух, Олекса Гірник та решта), котрі своєю жертовною боротьбою створили нам державу і вже навічно запевнили нас, що маючи свою державу, більше ніколи московський сатрап не буде вивозити нас в Сибір на лісоповал і тут “Ми за ценой нє постоім”, бо практика показала, що в окопах проти кремлівських загарбників України однаково б’ються, відчайдушно воюють як українці заходу, так і українці сходу України, як україномовні так і російськомовні, і як бракує, то по братськи діляться одною цигаркою.

Тож надалі нам належить створити можливість цим людям влитися в наше середовище органічно та, живучи з нами спільно за одними українськими законами, у нас створиться українська політична нація. А тим сучасним русифікаторам, які сміють на NEWS ONE виголошувати: “Ми пять лєт тєрпєлі украінізацію, бандерізацию…” а ніби освічений провідник телепрограми кліпав очима і не спромігся в цьому випадку спростувати цього агента кремля тим фактом, що вихід українців із “Тюрми народів” до вільного світу є процесом тривалим і тому радимо їм ознайомитись з “Хронологією заборон української мови” (Додаток).

А тим успадкованим совковим окупантам, ми, творці держави України радимо: “Швиденько чемодан — вокзал, а далі ваш кремлівський патрон щось вам виділить чи за Уралом, чи за Байкалом і ви там будете цілком вільними від нас українців і від самостійної України”.

І саме це виділяє нас з-поміж всіх постколоніальних націй, і саме тому ми мусимо йти своїм власним шляхом відновлення своєї держави.

ДАЛІ БУДЕ…

Aleksej Gusak: Степан Воляр: Самоврядування громад в Європі це основа основ

Aleksej Gusak: Степан Воляр

Vgolos

Додайте свій відгук

Next Post

Ілько Кива – кандидайло!

Ср Май 12 , 2021
Людина – це така істота, яка вимагає, щоб усе навколо неї було ідеальним, але як користь для неї ж самої. В реальності так не буває практично ніколи. Тим не менше, є певні сфери людської діяльності, які самим своїм існуванням націлені на творення якогось ідеалу. До них й належить наука – […]
%d такие блоггеры, как: